ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ ФІЛЬМ, ЩО ЗНІМАЛИ У КРАСНОМУ ТА В БУСЬКУ, ДОСІ ПРЕЗЕНТУЮТЬ В МІСТАХ УКРАЇНИ

На презентації книги про історію Польщі начальник відділу культури та туризму Буської РДА Людмила Ціхоцька поділилась з присутніми враженнями від перегляду документального фільму «Залізнична станція Красне-Буськ. Розповіді переселених жінок», який знімали у Красному та в Буську протягом двох тижнів у 2012 році в рамках міжнародного дослідницького проекту «Красне – вузлова станція переселень». 

    Даний проект присвячений документуванню, вивченню та збереженню усних свідчень жінок про пережите: примусові переселення, міжнаціональні відносини, повсякденне життя під час ІІ Світової війни та в післявоєнні роки. Результатом цього проекту став освітній фільм, орієнтований перш за все на сучасну молодь.

   У фільмі висвітлюється переселення не лише українців, а й поляків, німці, євреїв. Наприклад, у Буську, де тривали зйомки, під час війни було гетто.

    Невелике селище міського типу Красне лежить за 40 км на схід від Львова та за 5 км від міста Буська (адміністративного центру Буського району). Залізнична станція в Красному була вузловою для переселень – депортації проводилися переважно за допомогою залізничного транспорту. Через Красне проходили потяги в напрямку Львів, Золочів–Вінниця і Броди–Київ. Сотні людей у холоді та голоді в товарних вагонах через станцію Красне їхали в невідоме.

  Протягом двох тижнів міжнародна команда, до складу якої входило 12 молодих жінок з Польщі, України та Німеччини, вивчала історію примусових повоєнних переселень у Красному, Буську та околицях. Проведено відеоінтерв’ю з 19 жінками, у яких намагалися отримати відповіді на низку важливих запитань: «Як складалася доля українських жінок, переселених із Закерзоння?», «Як жили українці на тих теренах в радянські часи?», «Чи місцеві жінки пам’ятають колишніх жителів і їхнє переселення?», «Як багато ще збереглося слідів поліетнічного і багатокультурного минулого тієї місцевості?». Кожне інтерв’ю розпочиналося проханням: «Розкажіть про своє життя». Це дало змогу виявити найбільш болісні моменти з життя оповідачок, те, що їх найміцніше боліло і про що вони хотіли розповісти. Учасниці проекту прослухали розповіді про різні переселення: найбільше про виїзд з сучасної східної Польщі в Україну, але також про працю в Німеччині в роки війни, депортацію в Сибір. Не менш драматичними були й розповіді місцевих жителів, які не мали досвіду переселення (поляків, які не виїхали в повоєнні роки до Польщі або місцевих українців), але були очевидцями виселення близької родини, сусідів українців та поляків, убивства євреїв.

   Кожна з жінок у своїй розповіді поверталася в минуле і знову переживала складні події життя, пов’язані з болем утрати дітей і близьких (матері, батька, сестер, братів), рідної домівки; страх дороги в невідоме, голод та холод під час переселення, матеріальні труднощі повоєнного життя. Кожна з учасниць проекту (навіть попри складнощі мовного порозуміння) переживала життя оповідачки разом з нею, що було психологічно і морально дуже важко. Ми, українські учасниці проекту, бачили, як німкені та польки допитувалися детальніше про той чи інший фраґмент інтерв’ю, у якому йшлося про польсько-українські, німецько-українські відносини, а їхнє сприйняття минулого змінювалося – отримали змогу подивитися на міжнаціональні конфлікти очима українських жертв. Учасниці проекту взяли для себе багато як з історії примусових переселень, так і з життєвого досвіду опитаних людей.
   Не можна не згадати про труднощі такого міжнародного проекту з огляду не лише на проблему мовного порозуміння, а й через те, що учасниці є представницями націй, які в передвоєнні й воєнні роки ворогували між собою, і тому сприйняття й інтерпретація ними подій минулого є різною.

   На жаль документального фільму «Залізнична станція Красне-Буськ. Розповіді переселених жінок» в мережі Інтернет немає. Фільм презентують на екранах по містах України безкоштовно.