25 вересня виповниться 70 років Народному артисту
України, кіноактору, сценаристу та режисеру Івану Гаврилюку. Цьогоріч
на XXVII сесії Буської районної ради уродженцю Бущини присвоєно звання «Почесний
громадянин Буського району».
Він
народився у 1948 році в селі Йосипівка. Любов до мистецтва передалася Іванові
на генетичному рівні – його батько прекрасно малював, розписував церкви. Й досі
в Йосипівці стоїть гарна церква, яку ще юнаком розписував батько Івана
Гаврилюка Ярослав. Мама Лідія усе життя була при батькові, вона ніде не
працювала, по суті, присвятила чоловікові усе своє життя. «Біографія мого тата
– багатий матеріал для зйомок книги чи написання книги, - розповідає Іван
Гаврилюк у своїй книзі «Я в обіймах фотографій…» (Львів, 2008). – Він служив у
польській армії, забрали у 1937 – му, через два роки потрапив у німецький
полон. Від німців визволили американці, у яких дослужився до чину сержанта. Від
американців знову потрапив до німців у полон. Був у Дахау, звідки його
визволили радянські війська. Тато розмовляв німецькою, англійською, польською.
А російською не вмів говорити. Дивна річ». У 1954 році сім’я вимушено
переїжджає до Львова. Улюбленим заняттям школяра Івана Гаврилюка було
переписування книг. Він навчався у літературному класі за вільною програмою.
«Щовечора сідав за стіл, зручно розкладав письмове приладдя і переписував
Василя Стефаника, Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича, Фенімора Купера, Жуля
Верна», - згадує. Маючи літературний хист, ще у школі Іван грав у різних
виставах, читав зі сцени різні вірші і сам брався за перо та писав вірші. Був
знайомим з багатьма письменниками та громадськими діячами Львова. «Тоді ж я
днював і ночував у Львівському театрі імені М.Заньковецької, де збиралася
львівська еліта, – розповідає артист про себе. – Вони тусувалися в театральному
кафе, яке мало назву «Комарик». Ось у ньому на горнятко кави сходився цвіт
нації. Театром захворів з першого разу, коли відчув своєрідний театральний
запах. А в мистецькому храмі заньківчан він неповторний. Та дивовижна
театральна атмосфера й ті унікальні люди, віддані мистецтву, викарбували мою
долю – актора».
В кіно
Гаврилюк почав зніматись ще під час навчання в театральному інституті ім.
Карпенка Карого - з 1967 року. Дебютував в ролі Іванка в драмі Бориса Івченка
«Анничка». Першою великою работою стала головна роль в історичній драмі «Хліб і
сіль» після закінчення інституту.
З 1973
року Іван Гаврилюк - актор кіностудії ім. О.Довженка. Визначні роботи 70-х
років - Богдан в релігійній драмі «Покутування чужих гріхів», Саша Івакін у
фільмі «Ті, що йдуть за горизонт», Макар Істомін в драмі «Це сильніше за мене».
Пік популярності актора припав на 80-і роки. Тоді він зіграв головні ролі в
героїко-пригодницькому фільмі «На вагу золота», виробничих драмах «Потрібні
мужчини» і «Тепло студеної землі», історичному фільмі «Данило - князь
Галицький», філософській притчі «Небилиці про Івана».
З 1986
року Іван Гаврилюк - художній керівник кіновідеооб'єднання
«Україна». Іван Ярославович став першим актором незалежної України, якому
було присвоєно почесне звання Народний артист України.
Працював
на студії Лариси Роднянської «Контакт» - актором, сценаристом і режисером. Він
створив дві ліричні документальні стрічки: «Місто Коломия» і «Прикарпаття. Гори
і доли» (разом з Тимуром Залоєвим). Усього
фільмографія Івана Гаврилюка з 1967 ро 2004 роки налічує понад 50 фільмів. В
кіно актор зіграв біля 70 ролей.
Іван
Гаврилюк – володар численних премій, нагород та призів кінофестивалів: Лауреат
премії Ленінського комсомолу (СРСР,1979), Гран – прі Париж (1974, за роль Саші
Івакіна у фільмі «Ті, що йдуть за горизонт», медаль уряду Болгарії («Шлях до
Сербії», 1976). Був Народним депутатом України ІV скликання від партії «Блок
Віктора Ющенка «Наша Україна», кілька разів був заарештований за антирадянську
діяльність.
Гортаючи
сторінки книги Івана Гаврилюка «Я в обіймах фотографій» та уважно вчитуючись в
рядки його біографії, розумієш, що перед нами людина, патріот, яка усе життя
твердо іде своєю стежиною, не схибивши, дотримуючись високих моральних
принципів: «Я завжди був непокірним. З раннього дитинства надзвичайно болісно
переносив несправедливість. Страшенно не люблю рабів – більше, ніж
рабовласників… Недавно прийшов до висновку: мені не можуть пробачити,
не можуть змиритися з тим, що я ніколи нікого не зрадив, не продав, був завжди
вільним і гордим – не «лизав» нікому і ніякому режимові зад».
До
ювілею іменитого земляка Івана Гаврилюка у читальному залі Буської центральної
районної бібліотеки демонструється виставка – експозиція. Ми ж з нагоди уродин
хочемо побажати йому міцного здоров’я, довголіття, творчого натхнення та
здійснення найсокровенніших мрій!
Леся
Вовк, зав. методичного відділу Буської ЦРБ
(за матеріалами книги Івана Гаврилюка «Я в обіймах
фотографій»)
Немає коментарів:
Дописати коментар