11:00:00
Пропоную Вашій увазі розповідь про Славетного Українця
– отця Данила Танячкевича, який, в одній зі своїх брошур, написав: “Мій край святий, мій народ дорогий, я люблю його, як тата, як
маму, як мої дітиˮ.
Любім
і ми свій Край – Україну, як любив її о. Данило.
Отець Данило Танячкевич належав до покоління синів
членів “Руської Трійціˮ та їх однодумців і прихильників, які перебрали запалену
“Лампадуˮ, що символізувала освіту і просвіту, від батьків і, піднявши високо,
понесли її серед українського люду Західної України. Сини, як і батьки, стали
до праці “для добра свого народуˮ. І результати не забарилися. Їх надбання
передавалися від одного покоління до наступного: від батьків до синів.
Кількість працівників на ниві української ідеї невпинно збільшувалася. Свідомість
українського люду зростала.
Пригадаймо
лише ХХ сторіччя: Січовики Кирила Трильовського, Українські Січові Стрільці,
члени ОУН, воїни УПА, далі шістдесятники ХХ-го ст. і наша відважна студентська
молодь, що лягла на холодний осінній граніт, оголосивши голодування з 2 по 17
жовтня 1991 року. Тож не дивно, що 1 грудня 1991 р. понад 90 відсотків
українського народу сказало: “Так! Україні бути незалежною самостійною державоюˮ.
До наближення цієї щасливої миті немало зусиль доклав о. Данило Танячкевич –
вихованець Львівської духовної семінарії, організатор таємних товариств
учнівської та студентської української молоді на теренах західної України, що
тоді входила до складу Австрії (у 1867 р. переіменована на Австро-Угорщину),
які називалися “Громади“, що стали школою навчання та виховання української
національної еліти, священик греко-католицької церкви с. Закомар’я, публіцист,
дописувач до часописів “Вечерниціˮ, “Метаˮ, “Ниваˮ, “Правдаˮ, один із галицьких
економістів, організатор “Кредитних спілокˮ, посол до австро-угорського
парламенту, автор брошур на актуальні суспільні теми: церковні, економічні,
виховні, член “Просвітиˮ, Наукового товариства ім. Шевченка, “Народної Радиˮ, “Народної торговліˮ. Це далеко неповний
перелік усього того ким був і чим займався протягом свого, відданого народові
життя, о. Данило Танячкевич. А ще о. Данило Танячкевич був великим Людинолюбом
і невтомним Працівником “для добра українського народуˮ.
Побувати у селі Закомар’я на могилі о. Данила Танячкевича було моєю давньою
мрією.
Закомар’я…
Маленьке галицьке село, що за часів Данила Танячкевича було далеко від битої
дороги, оточене болотами, а відповідно і несприятливим для життя людей
кліматом. Михайло Павлик,
відвідавши о. Данила Танячкевича в
Закомар’ю, писав, що у його хаті “з кожнісінького закутка визирала нужда“. Та
не дбав о. Данило про це. Скрізь на столі, на лавках і на долівці в його оселі
були розкладені газети, часописи, книжки, у час праці над якими і при написанні
листів до своїх адресатів, дописів і брошур, він рідко коли чув, як хтось
переступав поріг його оселі.
Тут, у
Закомар’ї, з листопада 1868 р. і до самої смерті, яка наступила 21 квітня 1906
р., отець Данило Танячкевич служив Богові та українському народові не лише
цього маленького села, а й усієї України – підавстрійської (з 1867 р. підавстро-угорської)
та підросійської. Адже вихованці “Громадˮ не мислили себе без єдиної України. У
листах, написаних членами галицьких учнівських “Громадˮ, читаємо: “у нас єсть:
братня любов, єдність, одна мисль, одна гадка, всі з Вкраїною тримаємосьˮ. Мрія
мати єдину незалежну вільну Україну від Сяну до Дону проходить червоною ниткою
через усі листи західно-українських громадівців – членів товариства “Громадаˮ,
з якими переписувався їх засновник, тоді вихованець Львівської духовної
семінарії, Данило Танячкевич.
До Закомар’я вибралась я на самого Спаса – 19 серпня,
2004 р. Я їхала на могилу о. Данила Танячкевича, який усе своє життя працював “для
добра свого народуˮ і єднав його, ділився з ним останнім шматком хліба, а сам
часто залишався без нього. Пруч з цвинтарем церква. Могилу о. Данила видно
здалеку. Пам’ятник, виготовлений з червоного каменя у вигляді трьохраменного
хреста. На пам’ятнику таблиця і напис:
“Незабутньому і многозаслуженому о. Данилови Танячкевичу
†
21/4. 1906. Кондеканальний клир і народ на вічну пам’ятьˮ
Помолилася за упокій душі о. Данила; подякувала
Богові, що послав українцям такого мудрого невтомного трудівника; зробила
фотографії на згадку… І став у мене перед очима Данило Танячкевич – молодий,
дужий, енергійний, що своїми запальними промовами надихав своїх сучасників на
працю “для добра свого народуˮ…
Походив о. Данило Танячкевич зі славного українського
роду, Його дід і батько були священиками. Дочкою священика була і його мати.
Народився о. Данило 6 листопада 1842 р. у с. Дідилів
тодішнього Каменецького повіту, де парохом був його дід.
Вчився у народній школі у Виткові, потім у гімназії у
Львові. У Львові Данило вивчав і богословські науки; навчався у духовній
семінарії. Роки навчання у семінарії випали на час, коли на усіх українських
землях, що перебували чи то під окупацією Росії, чи Австрії, почали
зароджуватися таємні молодіжні товариства української молоді, яка навчалася у
гімназіях, семінаріях та університетах. На долю семінариста Данила Танячкевича
випало організувати і очолити учнівський та студентський молодіжний рух у
підавстрійській Україні. Він став засновником “Громад“ на землях
підавстрійської України. За словами засновника тернопільської “Громадиˮ Івана
Пулюя, “ціль товариства була:
– жити в чистоті моральній;
– пильно вчитися в школі;
– познакомитися з історією свого народа і його
літературою;
– ставати в обороні рідного слова проти ворожих
заходів москвофілів і поляків;
– говорити всюди рідною мовою;
– спомагати бідних учеників;
– піддержувати “Метуˮ, що тоді виходила під редакцією
Ксенофонта Климковича у Львові до 1865-го рокуˮ.
Молоді народовці, – члени “Громадˮ, у своїй праці на
перше місце поставили освіту широких народних мас українською мовою. Появилися
народовецькі часописи “Вечерниціˮ, “Метаˮ, “Ниваˮ, “Правдаˮ, до яких часто
дописував і Данило Танячкевич.
Олександр Барвінський у своїх спогадах написав: “Душою
львівської громади був палкий, здібний і рухливий, навіяний месіянізмом Данило
Танячкевич, питомець духовної семінарії, відомий зі своїх писань у “Вечорницяхˮ,
а опісля і в “Метіˮ…ˮ. У 1865 р. Данило Танячкевич закінчив навчання у
Львівській духовній семінарії. Його не висвятили. Два роки чекав на висвячення,
яке відтягували, оскільки керівництво Львівською консисторією боялося його
організаторського таланту, а найбільше – його українства. Оскільки висвячення
відкладали, то, щоб даром не гаяти часу, пішов Данило “на наукуˮ до адвоката
Андрія Чайковського.
Висвятили Данила Танячкевича лише у 1867 р. Спочатку
він став помічником пароха у с. Станіславчик (Тепер Бродівського району), а
згодом, точніше з листопада 1868 р., став адміністратором капелянії
(завідувачем парафії – О.З.) в с. Закомар’я. Майже 7 років Данило Танячкевич
перебував на цій посаді. І лише 28 вересня 1875 р. став парохом цього
маленького убогого села.
Усе своє життя о. Данило Танячкевич захищав українців
– скривджених, знедолених, ображених…
Читаючи
статті та брошури о. Д. Танячкевича дивуєшся,
звідки у нього бралися знання і сила. Усе він знав, що потрібно було
тогочасному українцеві: чи то дитині, молодій людині, селянинові чи
жінці-удовиці…
У 1878
р. о. Данило написав дві краєзнавчі брошури. Одна з них має назву “Молоденький
народний турист. Дещо для маленького народного труду вакаційного наших школярівˮ.
Друга брошура називається “Старший народний турист. Просвітнє жадання до
старшої нашої молодіжиˮ. Коли читаємо ці брошури, то здається, що написані вони
не майже 140 років тому, а лише – кілька. Така жива і гарна мова. Такі
актуальні вони для наших дітей і молоді сьогодні. У своїх брошурах Данило
Танячкевич дає поради дітям і студентам, що вони повинні робити у вільний від
навчання час, коли бувають у походах, на свята, при зустрічах з людьми, як
вивчати рідну мову при “самім джереліˮ.
У 1897
р. земляки вибрали отця Данила послом до віденського парламенту. В парламенті
о. Данило був не пасивним спостерігачем, а борцем за права українського люду.
У 1901 р. о. Данило Танячкевич писав: “...натури
слабосильного, малодушного недовірливого самому собі рутенця треба позбутисяˮ.
Отець Данило, написав ці слова, понад 115 р. тому. Та це стосується і нас,
українців ХХІ сторіччя. Тож позбудьмося цих рис до кінця. Правда, ми вже не
такі, як були… Ми відважилися сказати своє “ТАК! ˮ на виборах, які відбулися 1
грудня 1991 р. Ми дружно вийшли на Помаранчевий Майдан на другий день після
виборів Президента України (вибори відбулися 21 листопада 2004 року) з вимогою
“Ні! – фальсифікації виборівˮ. Ми вийшли на Кровавий Майдан у 2013 року. Ми захищаємо
рідну Землю від східного заволоки-окупанта зі зброєю в руках…
У 80-их роках ХІХ ст. у Галичині розгорнувся рух
тверезості, який заклав основи для дальшого національного відродження народу.
Найактивним борцем за тверезість, став о. Данило.
Наприкінці грудня 1905 року дуже раненько він приїхав
на народне віче до Львова. Довелося йому довго стояв надворі… Застудився… і не
було для нього на той час ліку…
21 квітня 1906 року перестало битися Серце великого
Людинолюбця о. Данила Танячкевича. Його домовину виносили з церкви “при
голосному плачі народуˮ, а спустили її в могилу серед роздираючого плачу та
голосіння: “Татунцю наш, татунцю, чому ти нас покинув?! …
Отець Данило був великим патріотом. Пам’ятний хрест на
честь Маркіяна Шашкевича, що на Білій горі в Підлиссю, – то ідея о. Данила. Перенесення
тлінних останків Маркіяна Шашкевича з Новосілок до Львова в 1893 році – також
його ідея.
Усе своє життя о. Данило був взірцем для молоді, як
треба “жити і працювати для добра свого народуˮ. На його Проповідях, його
друкованих Працях і його ставленні до Людей, виховувалося не одне покоління
українців та українських священиків. Своїми словами і ділами о. Данило повернув
українському народові внуків і правнуків, тих, чиї діди і прадіди відреклися
від нього – українського народу.
Таким він був.... Такими ж виховав і свої дітей. Було
їх у о. Данила троє: дві доньки і син.
Щоб довідатись більше – приїздіть додому, до Закомар’я
та читайте книжку: “Отець Данило Танячкевичˮ.
Ольга ЗБОЖНА
0 коментарі:
Дописати коментар