У БУСЬКУ МОЖЕ ЗНИКНУТИ УНІКАЛЬНА ЦЕРКВА

Храм святої Параскеви у Буську є пам’яткою національного значення. Збудований ще понад 300 років тому, сьогодні він опинився перед загрозою знищення. Споруда цієї унікальної церкви може завалитись будь-якої миті.

  Невеличка дерев’яна церква стоїть на східній околиці районного центру Буськ, на пагорбі над річкою Солотвина. Побудована з соснових брусів у 1708 році вона є не лише унікальною історичною, а й архітектурною пам’яткою. Має вигляд двозрубних одноверхих церков, які походять від староруських ротонд. І тому церква св. Параскеви в Буську відноситься очевидно до останніх сакральних споруд цього рідкісного типу. Ще у 1963 році їй офіційно надано статус пам’ятки архітектури.

   У церкві св. Параскеви відправляв богослужіння батько майбутнього Президента ЗУНР Євгена Петрушевича о. Омелян Петрушевич. Швидше всього що у ній Є.Петрушевич і був охрещений. На церковному подвір’ї збереглось кілька поховань, а також невідома стародавня плита (під нею могла бути похована якась сановна особа).

   Сьогодні церква перебуває в аварійному стані. 8 років тому храм від’єднали від електроживлення, щоб часом не сталось пожежі. Як відомо, за роки незалежності на Львівщині вже згоріло 24 дерев’яні церкви. У 2007 році за кошти обласного бюджету була виготовлена проектно-кошторисна документація на відновлення храму. Але коштів на ремонтно-реставраційні роботи так і не було виділено.

   Нещодавно у Буському районі утворено Благодійний фонд порятунку церкви Святої Параскеви. Він закликає усіх небайдужих допомогти у відродженні храму. Як розповів начальник відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської облдержадміністрації Андрій Левик, сьогодні для першочергових робіт було б добре отримати хоча б з півтора мільйона гривень. Такі гроші міг би виділити обласний бюджет. Але чомусь керівництво Львівщини не дуже переймається збереженням унікальної церкви. А, можливо, й не знає про цю проблему.

   У 80-ті роки минулого століття в храмі були проведені певні реставраційні роботи. Але нині шашіль все більше точить стару деревину, є замокання конструкцій, загроза обвалу купола. Необхідно терміново реставрувати гонтову покрівлю, замінити прогнилі елементи споруди, підсилити фундамент.

   Коли оглядав церкву, був вражений її внутрішніми розписами. Ніби трошки наївні мальовидла, але неймовірно передають дух минулих сторіч. Заходиш до храму – і відразу переносишся на 300 років у минуле, у якісь козацькі часи.

   Дослідження території навколо храму могло б принести, напевно, багато цікавих відкриттів. От якби вдалось розшифрувати написи на древніх плитах та хрестах.

   Церква оточена піддашшям на кронштейнах. У кількох його місцях вже з’явились дірки. Вівтар перекритий двосхилою покрівлею, яка на сході переходить в тригранну, а нава – восьмигранним наметом на барабані. Висота до підхрестового яблука традиційно дорівнює загальній довжині церкви з виносом піддашшя вздовж осі захід-схід. Верхні частини стін і дахи покриті гонтом. Церква освітлюється через круглі віконця в південній стіні вівтаря, південній і північній гранях барабану і через прямокутні вікна в південній і південно-східній гранях нави. Вхід до церкви був тільки в західній стіні нави, через ганок. Двері – низькі, дубові, одвірки прикрашені різьбленими шнурковими орнаментами з датою побудови храму.

   В інтер’єрі простір нави відкритий до ліхтаря, а вівтар перекритий зімкнутим склепінням. Лінія барабану прикрашена різьбою. Біля західної стіни нави розташовані вузькі хори. Іконостас – чотириярусний з глибокою сочистою різьбою початку XVIII ст. та поч. ХІХ ст. Під кінець XVIII ст. народний майстер розмалював барабан і верхню частину стін в техніці клеєвого стінопису. 

   У 1807 році підняті стіни вівтарного зрубу, для встановлення там нового високого вівтаря. В 1833 р. для бабинця були намальовані два полотна художником Василем Лепоновичем. Можливо, що на поч. ХІХ ст. без перев’язки з навою і був добудований бабинець. Старі двері з одвірками і ганок перенесли до західної сторони бабинця. У 1890 році – перемальовано іконостас, на поч. ХХ ст. до північної стіни вівтаря через стовп прибудована ризничка з дошок.

    Як зазначив заступник голови Буської районної ради, член правління Благодійного фонду Михайло Гаєвський, сьогодні порятунок церкви йде вже практично на дні, а не на місяці. Є ліцензовані організації та майстри, які готові взятись до реставрації споруди. Але вже потребує оновлення і вся проектна документація. І найголовніша проблема – пошук коштів. У часи кризи люди не в змозі самі зібрати такої великої суми.

    Порятунок церкви св. Параскеви має стати завданням не лише громади міста Буська і району, але й цілої області. Бо більшого сорому, аніж втрата храму, в якому хрестився і молився президент Західно-Української Народної Республіки Євген Петрушевич, годі собі й уявити. А відновлена церква може стати духовною, архітектурною та туристичною перлиною галицької Венеції, як колись називали стародавній Буськ, що розкинувся в долинах рік Західний Буг, Солотвина та Полтва.

Андрій Болкун, спеціально для «Вголосу», 

Фото автора