ПРИФРОНТОВА КРАСНОГОРІВКА НА ДОНБАСІ

Вже майже два роки Красногорівка, поблизу Мар’їнки, що на Донбасі, називають «сірою зоною». Саме місто перебуває під контролем Збройних сил України, однак його російські бойовики й досі не припиняють обстрілювати з важкої зброї. Сьогодні прифронтова Красногорівка залишається пусткою, на вулицях ніде не видно людей, повсюди сліди від куль та мінометів. Як живуть місцеві мешканці, який їхній побут і чи  усвідомлюють події, які далі відбуваються на Донбасі, – про це у нашому репортажі з Донбасу.

  Все частіше місцеве населення скаржиться, що журналісти мало уваги приділяють висвітленню постраждалим містам через якийсь час після звільнення. Адже може трапитися, що за місяць на цій території ніяких змін та поліпшення не відбувається, однак немає кому висвітлити цю ситуацію. Натомість ми вирішили цей міф розвіяти, поїхавши у зону АТО.

Життя під обстрілом

 

  Заїжджаючи у місто одразу помічаємо зруйновану вщерть вибухом бензозаправку, а біля неї величезну вирву від САУшки. У самому приміщенні – спалені дотла банкомати і навіть купюри. На території усюди розкидані дрібні уламки від снарядів. Багатоповерхівки у місті із «фанерними» вікнами, з простреленими балконами та пошкодженими дахами. Тут через постійні обстріли, які майже не припиняються, більша половина населення покинуло свої домівки.

   Щоб поспілкуватися з кимось із мешканців багатоповерхівок, вирушаємо найбільш зруйнований житловий район «Сонячний». Сам мікрорайон нагадує Чорнобильську зону: усюди – тиша, навіть птиці не літають. З 90-квартирного будинку на сьогодні тут залишилось проживати 10 людей, переважно – лише пенсіонери. Вони попри інтенсивні обстріли, які бойовики здійснюють щодня, живуть у суцільному пеклі, але покидати свої домівки не збираються, бо не мають куди їхати від війни. 

   Побачивши журналістів до нас виходять чотири пенсіонерки. Жінки скаржаться, що живуть без газу, без води і без світла: у Красногорівку подають електроенергію з перебоями, лише на кілька годин, але й то зі слабкою напругою. Тутешні мешканці їжу готують у саморобні печі, яка стоїть у дворах кожної багатоповерхівки. Підходить до нас чоловік і каже: «Варим по очереди. А что делать?». Він єдиний чоловік на весь будинок, який залишився, решта – виїхали. 

   «Ну, а куда ехать? И с чем? Да и доедем ли? Вся жизнь  прошла. И тут такое…», – каже одна із стареньких. Ще одна пенсіонерка на українській каже, що вже перестала боятись обстрілів і навіть ворожих снайперів та додає: «Що Богом мені призначено, те й буде, ніде від цього не втечу».

  На околицях міста вкрай небезпечно: нас попереджають краще там не з’являтись, бо російські найманці можуть почати стріляти у незнайомців. Раз по раз чути звуки вибухів, вони нагадують, що війна зовсім поруч.

Турбота варта похвали

  У приміщенні колишнього Красногорівського будинку культури, релігійна община облаштувала молитовний дім. Для проведення заходів зробили зал, їдальню і маленьку котельню, яка забезпечує приміщення теплом. Сюди провели воду, яку люди приходять набирати з різних околиць міста. Почувши запах смаженого, йдемо подивитись у їдальню. На кухні місцеві жіночки готують щодня безкоштовні обіди на 100 осіб. Мешканці Красногорівки і українські військові кажуть, що вдячні Богу, що про них піклуються: їх завжди обігріють, нагодують і допоможуть добрим словом.

   Сутеніло. Нам повідомили, що пора виїжджати з міста, бо найближчим часом може розпочатись інтенсивний обстріл. Одразу після того, як виїхали з міста нас проінформували, що Красногорівку і Мар’їнку російські бойовики знову обстріляли із зброї, забороненої Мінськими угодами. Вкотре порушення з боку бойовиків режиму тиші є підставою для зриву Мінських домовленостей. Терористи зумисне ведуть провокативні обстріли, щоб викликати вогонь у відповідь з боку ЗСУ і дати підстави звинуватити Україну у зриві перемир’я.

Роман МАТВІЮК, фото автора