понеділок, 25 квітня 2016 р.

У приміщенні Буської районної бібліотеки ім.І.Котляревського відбувся 2-ий етап конкурсу «Найкращий читач району – 2016». 

    Двадцять читачів 6 – 7 класів бібліотек району виборювали цей почесний титул. Змагання проходило у формі тестування з української та зарубіжної літератури. Читачі також мали можливість продемонструвати знання з позашкільної програми. Для визначення переможця бібліотекарі Буської РДБ також провели бліц – конкурс, у якому учасники відповіли на питання з різних галузей знань, чим продемонстрували загальну ерудицію. Переможцями серед шестикласників стали Наталія Дітчук з Побужан та серед семикласників – Оксана Дрозд з Ожидова. 
   Для учасників конкурсу керівник відділу культури та туризму Буської РДА Людмила Ціхоцька провела  цікаву екскурсію у краєзнавчий музей м.Буська. 
  Віднині переможці починають інтенсивну підготовку до участі в обласному турі конкуру, який проходитиме 27 квітня у Львівській обласній бібліотеці для дітей. Він визначить найкращого читача регіону.

Галина Гораль, заступник директора 
Буської РЦБС по роботі з дітьми

субота, 23 квітня 2016 р.

Не даремно кажуть, що під лежачий камінь вода не тече. Бо лише ініціативність, згуртованість, бажання людей, їх роботящі руки здатні в наш час творити добрі справи. Ще в не такому далекому 1997 році, коли наш древній Бужеськ відзначав свої 900-літні уродини, в пам'ять про полеглих у світових війнах  борців за волю України бущанин Ігор Бай власним коштом спорудив по вул. Бічна Шевченка капличку. Про це й зараз є пам’ятний напис на плиті при вході. І тепер, коли будівничий каплички відійшов у вічність, пам’ять про його добру справу живе в серцях людей, а духовна споруда милує око перехожих, сюди приходять помолитися Божій матері, просити  захисту та миру собі та нашій країні.

   Завдяки дружнім мешканцям вулиць Солотвиної, Бічної Шевченка, Кінцевої, Стуса, Шашкевича, з ініціативи депутата міської ради Ігоря Домбровського та сприяння міського голови Ростислава Сліпця цьогоріч вдалося оновити капличку та територію довкола:  встановили нову металічну загорожу, поклали плитку при вході, насадили квіти, підмалювали, підбілили. Для старших людей і подорожніх тут встановили лавку.
   Частину грошей на відновлення споруди і проведення робіт з благоустрою надала міська рада з свого бюджету, а це – 2500 грн,   іншу частину – 3700 грн люди зібрали самі. Самі й виконали всі роботи.
    Каплиця, чи як їх називають в Європі – капелла, – це символ віри, хрест прийнятий Господом за людські гріхи. Вона дає можливість кожному помолитися та вознести подяку за прожиті дні, не приходячи до церкви, саме тут і зараз. І кожного разу, коли людина, будучи в смутку чи радості, бачучи таку можливість не нехтує нею, світ стає трішки добрішим і сповнений світла, адже людина в молитві стає зовсім іншою: більш духовно багатою, доброю та гармонійною. Людиною, що доторкнулася до святості.

пʼятниця, 22 квітня 2016 р.

   Учасники танцювально-хореографічного колективу «Плеяда» Красненського Народного дому (художній керівник Мар’яна Козак) взяли участь у фестивалі «Станіслав фест», який відбувся 16 квітня, у місті Івано-Франківськ, в обласному академічному музично-драматичному театрі ім. Івана Франка.

   Із 95-ти представлених на фестиваль колективів – молодша група зайняли перше місце, а старша група  – зайняли третє місце.
Додамо, що саме нагородження проводив один із членів журі відомого танцювального шоу «Танцюють всі!» Костянтин Томільченко.
  Діти були щасливі та задоволені від власних успіхів та незабутньої подорожі.
Набув чинності наказ про штрафи за неоформлених працівників та «конверти».

     11 березня цього року набрав чинності наказ Мінсоцполітики, яким затверджено форму постанови та механізм накладення штрафів уповноваженими посадовими особами Державної служби України з питань праці за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
   Нагадуємо, що раніше Уряд збільшив відповідальність суб’єктів господарювання та роботодавців за використання найманої праці без юридичного оформлення, а також виплату зарплати «у конвертах». Однак, до цього часу не було чіткого механізму щодо накладання штрафних санкцій.
Відтак, зараз, окрім адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення законодавства про працю, яку несуть посадові особи, застосовуються також фінансові санкції і до підприємства.
    Зазначені санкції стягуються Головним управлінням Держпраці у Львівській області.
    Тому, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у випадку:
1) 30-кратному розмірі мінімальної зарплати (з 01.01.2016 – 41 340 грн., з 01.05.2016 – 43 500 грн.) за:
- допуск до роботи без оформлення трудового договору
- оформлення працівника на неповний робочий час (у разі фактичної роботи повний робочий час)
- виплату зарплати без нарахування та сплати ЄСВ.
2) 3-кратному розмірі мінімальної зарплати (з 01.01.2016 – 4 134 грн., з 01.05.2016 – 4 350 грн.) за:
- порушення встановлених строків виплати зарплати працівникам більш як за один місяць
- виплату їх не в повному обсязі
3) 10-кратному розмірі мінімальної зарплати (з 01.01.2016 – 13 780 грн., з 01.05.2016 – 14 500 грн.) за:
 - недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці
4) розмірі мінімальної заробітної плати (з 01.01. 2016 – 1 378 грн., з 01.05.2016 – 1 450 грн.) за:
 - порушення інших вимог трудового законодавства.

четвер, 21 квітня 2016 р.

Працівники поліції встановлюють особи зловмисників.

     Як розповіли у відділі комунікації ГУ Національної поліції у Львівській області, до Буського відділення поліції 20 квітня надійшло повідомлення про крадіжку майна із спортивного залу, який розміщується в будівлі Народного дому одного із сіл району.
    Зловмисники викрали зі спортзалу 2 боксерські груші, 3 пари боксерських лап, 10 пар боксерських рукавиць та 20 гантель. Загалом, на суму 30 тисяч гривень.
    За фактом крадіжки триває розслідування.
Днями відбувся Всеукраїнський фестиваль-конкурс «Львівська рапсодія». Лауреатом другої премії у двох вікових категоріях став надбужанський Зразковий ансамбль народного танцю «Нові Зірки» (керівник М. Зеленська).

     Високо оцінили танцювальну майстерність діток кваліфіковане жюрі, а їхній виступ колектив залу прийняв тепло і щиро.
 За плечима колективу десятки, а то й сотні різних перемог, попереду – ще багато цікавих конкурсів, мандрівок та нових знайомств.
Сяйте яскраво на мистецькому небосхилі України і навіть крізь терни, досягайте зірок!
Методичний кабінет Буського РНД.
Пропоную Вашій увазі розповідь про Славетного Українця – отця Данила Танячкевича, який, в одній зі своїх брошур, написав: “Мій край святий, мій народ дорогий, я люблю його, як тата, як маму, як мої дітиˮ.

              Любім і ми свій Край – Україну, як любив її о. Данило.
   Отець Данило Танячкевич належав до покоління синів членів “Руської Трійціˮ та їх однодумців і прихильників, які перебрали запалену “Лампадуˮ, що символізувала освіту і просвіту, від батьків і, піднявши високо, понесли її серед українського люду Західної України. Сини, як і батьки, стали до праці “для добра свого народуˮ. І результати не забарилися. Їх надбання передавалися від одного покоління до наступного: від батьків до синів. Кількість працівників на ниві української ідеї невпинно збільшувалася. Свідомість українського люду зростала.
    Пригадаймо лише ХХ сторіччя: Січовики Кирила Трильовського, Українські Січові Стрільці, члени ОУН, воїни УПА, далі шістдесятники ХХ-го ст. і наша відважна студентська молодь, що лягла на холодний осінній граніт, оголосивши голодування з 2 по 17 жовтня 1991 року. Тож не дивно, що 1 грудня 1991 р. понад 90 відсотків українського народу сказало: “Так! Україні бути незалежною самостійною державоюˮ. До наближення цієї щасливої миті немало зусиль доклав о. Данило Танячкевич – вихованець Львівської духовної семінарії, організатор таємних товариств учнівської та студентської української молоді на теренах західної України, що тоді входила до складу Австрії (у 1867 р. переіменована на Австро-Угорщину), які називалися “Громади“, що стали школою навчання та виховання української національної еліти, священик греко-католицької церкви с. Закомар’я, публіцист, дописувач до часописів “Вечерниціˮ, “Метаˮ, “Ниваˮ, “Правдаˮ, один із галицьких економістів, організатор “Кредитних спілокˮ, посол до австро-угорського парламенту, автор брошур на актуальні суспільні теми: церковні, економічні, виховні, член “Просвітиˮ, Наукового товариства ім. Шевченка, “Народної  Радиˮ, “Народної торговліˮ. Це далеко неповний перелік усього того ким був і чим займався протягом свого, відданого народові життя, о. Данило Танячкевич. А ще о. Данило Танячкевич був великим Людинолюбом і невтомним Працівником “для добра українського народуˮ.
        Побувати у селі Закомар’я на могилі о. Данила Танячкевича було моєю давньою мрією.
      Закомар’я… Маленьке галицьке село, що за часів Данила Танячкевича було далеко від битої дороги, оточене болотами, а відповідно і несприятливим для життя людей кліматом.   Михайло Павлик, відвідавши  о. Данила Танячкевича в Закомар’ю, писав, що у його хаті “з кожнісінького закутка визирала нужда“. Та не дбав о. Данило про це. Скрізь на столі, на лавках і на долівці в його оселі були розкладені газети, часописи, книжки, у час праці над якими і при написанні листів до своїх адресатів, дописів і брошур, він рідко коли чув, як хтось переступав поріг його оселі.
      Тут, у Закомар’ї, з листопада 1868 р. і до самої смерті, яка наступила 21 квітня 1906 р., отець Данило Танячкевич служив Богові та українському народові не лише цього маленького села, а й усієї України – підавстрійської (з 1867 р. підавстро-угорської) та підросійської. Адже вихованці “Громадˮ не мислили себе без єдиної України. У листах, написаних членами галицьких учнівських “Громадˮ, читаємо: “у нас єсть: братня любов, єдність, одна мисль, одна гадка, всі з Вкраїною тримаємосьˮ. Мрія мати єдину незалежну вільну Україну від Сяну до Дону проходить червоною ниткою через усі листи західно-українських громадівців – членів товариства “Громадаˮ, з якими переписувався їх засновник, тоді вихованець Львівської духовної семінарії, Данило Танячкевич.
   До Закомар’я вибралась я на самого Спаса – 19 серпня, 2004 р. Я їхала на могилу о. Данила Танячкевича, який усе своє життя працював “для добра свого народуˮ і єднав його, ділився з ним останнім шматком хліба, а сам часто залишався без нього. Пруч з цвинтарем церква. Могилу о. Данила видно здалеку. Пам’ятник, виготовлений з червоного каменя у вигляді трьохраменного хреста. На пам’ятнику таблиця і напис:
            “Незабутньому і  многозаслуженому о. Данилови Танячкевичу
        † 21/4. 1906. Кондеканальний клир і народ на вічну пам’ятьˮ
   Помолилася за упокій душі о. Данила; подякувала Богові, що послав українцям такого мудрого невтомного трудівника; зробила фотографії на згадку… І став у мене перед очима Данило Танячкевич – молодий, дужий, енергійний, що своїми запальними промовами надихав своїх сучасників на працю “для добра свого народуˮ…
    Походив о. Данило Танячкевич зі славного українського роду, Його дід і батько були священиками. Дочкою священика була і його мати.
    Народився о. Данило 6 листопада 1842 р. у с. Дідилів тодішнього Каменецького повіту, де парохом був його дід.
   Вчився у народній школі у Виткові, потім у гімназії у Львові. У Львові Данило вивчав і богословські науки; навчався у духовній семінарії. Роки навчання у семінарії випали на час, коли на усіх українських землях, що перебували чи то під окупацією Росії, чи Австрії, почали зароджуватися таємні молодіжні товариства української молоді, яка навчалася у гімназіях, семінаріях та університетах. На долю семінариста Данила Танячкевича випало організувати і очолити учнівський та студентський молодіжний рух у підавстрійській Україні. Він став засновником “Громад“ на землях підавстрійської України. За словами засновника тернопільської “Громадиˮ Івана Пулюя, “ціль товариства була:
– жити в чистоті моральній;
– пильно вчитися в школі;
– познакомитися з історією свого народа і його літературою;
– ставати в обороні рідного слова проти ворожих заходів  москвофілів і поляків;
– говорити всюди рідною мовою;
– спомагати бідних учеників;
– піддержувати “Метуˮ, що тоді виходила під редакцією Ксенофонта Климковича у Львові до 1865-го рокуˮ.
    Молоді народовці, – члени “Громадˮ, у своїй праці на перше місце поставили освіту широких народних мас українською мовою. Появилися народовецькі часописи “Вечерниціˮ, “Метаˮ, “Ниваˮ, “Правдаˮ, до яких часто дописував і Данило Танячкевич.
   Олександр Барвінський у своїх спогадах написав: “Душою львівської громади був палкий, здібний і рухливий, навіяний месіянізмом Данило Танячкевич, питомець духовної семінарії, відомий зі своїх писань у “Вечорницяхˮ, а опісля і в “Метіˮ…ˮ. У 1865 р. Данило Танячкевич закінчив навчання у Львівській духовній семінарії. Його не висвятили. Два роки чекав на висвячення, яке відтягували, оскільки керівництво Львівською консисторією боялося його організаторського таланту, а найбільше – його українства. Оскільки висвячення відкладали, то, щоб даром не гаяти часу, пішов Данило “на наукуˮ до адвоката Андрія Чайковського.
   Висвятили Данила Танячкевича лише у 1867 р. Спочатку він став помічником пароха у с. Станіславчик (Тепер Бродівського району), а згодом, точніше з листопада 1868 р., став адміністратором капелянії (завідувачем парафії – О.З.) в с. Закомар’я. Майже 7 років Данило Танячкевич перебував на цій посаді. І лише 28 вересня 1875 р. став парохом цього маленького убогого села.
Усе своє життя о. Данило Танячкевич захищав українців –  скривджених, знедолених, ображених…
         Читаючи статті та брошури о. Д. Танячкевича  дивуєшся, звідки у нього бралися знання і сила. Усе він знав, що потрібно було тогочасному українцеві: чи то дитині, молодій людині, селянинові чи жінці-удовиці…
         У 1878 р. о. Данило написав дві краєзнавчі брошури. Одна з них має назву “Молоденький народний турист. Дещо для маленького народного труду вакаційного наших школярівˮ. Друга брошура називається “Старший народний турист. Просвітнє жадання до старшої нашої молодіжиˮ. Коли читаємо ці брошури, то здається, що написані вони не майже 140 років тому, а лише – кілька. Така жива і гарна мова. Такі актуальні вони для наших дітей і молоді сьогодні. У своїх брошурах Данило Танячкевич дає поради дітям і студентам, що вони повинні робити у вільний від навчання час, коли бувають у походах, на свята, при зустрічах з людьми, як вивчати рідну мову при “самім  джереліˮ.
         У 1897 р. земляки вибрали отця Данила послом до віденського парламенту. В парламенті о. Данило був не пасивним спостерігачем, а борцем  за права українського люду.
   У 1901 р. о. Данило Танячкевич писав: “...натури слабосильного, малодушного недовірливого самому собі рутенця треба позбутисяˮ. Отець Данило, написав ці слова, понад 115 р. тому. Та це стосується і нас, українців ХХІ сторіччя. Тож позбудьмося цих рис до кінця. Правда, ми вже не такі, як були… Ми відважилися сказати своє “ТАК! ˮ на виборах, які відбулися 1 грудня 1991 р. Ми дружно вийшли на Помаранчевий Майдан на другий день після виборів Президента України (вибори відбулися 21 листопада 2004 року) з вимогою “Ні! – фальсифікації виборівˮ. Ми вийшли на Кровавий Майдан у 2013 року. Ми захищаємо рідну Землю від східного заволоки-окупанта зі зброєю в руках…
У 80-их роках ХІХ ст. у Галичині розгорнувся рух тверезості, який заклав основи для дальшого національного відродження народу. Найактивним борцем за тверезість, став о. Данило.
   Наприкінці грудня 1905 року дуже раненько він приїхав на народне віче до Львова. Довелося йому довго стояв надворі… Застудився… і не було для нього на той час ліку…
    21 квітня 1906 року перестало битися Серце великого Людинолюбця о. Данила Танячкевича. Його домовину виносили з церкви “при голосному плачі народуˮ, а спустили її в могилу серед роздираючого плачу та голосіння: “Татунцю наш, татунцю, чому ти нас покинув?! …
   Отець Данило був великим патріотом. Пам’ятний хрест на честь Маркіяна Шашкевича, що на Білій горі в Підлиссю, – то ідея о. Данила. Перенесення тлінних останків Маркіяна Шашкевича з Новосілок до Львова в 1893 році – також його ідея.
   Усе своє життя о. Данило був взірцем для молоді, як треба “жити і працювати для добра свого народуˮ. На його Проповідях, його друкованих Працях і його ставленні до Людей, виховувалося не одне покоління українців та українських священиків. Своїми словами і ділами о. Данило повернув українському народові внуків і правнуків, тих, чиї діди і прадіди відреклися від нього – українського народу.
   Таким він був.... Такими ж виховав і свої дітей. Було їх у о. Данила троє:  дві доньки і син.
   Щоб довідатись більше – приїздіть додому, до Закомар’я та читайте книжку: “Отець Данило Танячкевичˮ.
                                                                          Ольга ЗБОЖНА
Координаційний центр з надання правової допомоги Міністерства юстиції України оголошує конкурс з відбору кандидатів на посади начальників та/або заступників начальників бюро правової допомоги, що розпочнуть діяльність з 1 липня 2016 року в усіх регіонах України.

Якщо Ви маєте вищу юридичну освіту не нижче першого (бакалаврського) рівня, вільно володієте українською мовою та маєте бажання приєднатися до команди системи безоплатної правової допомоги в Україні – спробуйте свої сили!
Середній рівень місячної заробітної плати – від 3 500 грн.
Під юрисдикцією Буського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги бюро будуть утворені в: м. Броди, м. Кам’янка-Бузька, м. Золочів та м. Радехів.
Дізнатися більше про вимоги до претендентів, строки проведення, умови участі в конкурсі та заповнити заявку на участь у ньому можна на веб-сайті: www.legalaid-jobs.in.ua
Заявки претендентів приймаються до 4 травня 2016 року.
Додаткова інформація за телефоном: 067-97-28-852, 097-66-19-964,
03264- 2 11-12, м. Буськ вул. Петрушевича 8.
                                   Запрошуємо Вас до участі у конкурсі!
У вівторок, 19 квітня, в приміщенні Українській академії друкарства, що у місті Львові, відбувся концерт Народної чоловічої капели «Прометей» ЛНУ ім.І.Франка під назвою «Вставайте, кайдани порвіте!».

   Вступну промову, присвячену феномену Прометея, виголосив поважний професор Степан Гунько. Учасники хорової капели натхненно та урочисто виконали твори Тараса Шевченка.
   Урочисте сильне слово було від мешканця Бущини, учасника АТО Сергія Бондаренка. 
 Загалом присутні мали змогу не лише насолодитися чудовим концертом, а й відчути єднання, яке незмінно викликають слова Великого Кобзаря.
  Варто відзначити, що захід був організований громадською організацією «Європейська Галичина». 

   А вже вчора, з нагоди 145-річчя від дня народження геніальної Лесі Українки під куполом 375-річного храму Стрітення Господнього у Львові разом з молитвами за упокій душі, за участю церковної громади і студентської молоді, прозвучали безсмертні твори, видатної української поетеси Лесі Українки, які наповнені животворящим духом, цілком спів-звучні нинішньому часові.    


   Мабуть, важко знайти людину, яка б не знала хто така Леся Українка. В наш час Інтернет розкаже різними мовами біографію видатної Лариси Петрівни Косач-Квітки, дасть змогу ознайомитись з її творчістю, 
     Вечір розпочався молитвою, за упокій душі української поетеси.  При Соборі, відбувся концерт з творів Лесі Українки та невеличке прийняття.
Такий захід організували українські товариства та організація «Європейська Галичина». 


середа, 20 квітня 2016 р.

На початку квітня громадське об’єднання «Свербивус» розпочало акцію «Подаруй книгу дитині в інтернат», в рамках якої кожен міг передати книгу в дитячий будинок «Добре серце» (с.Новий Милятин). В результаті події до дітей відправили три коробки сучасної літератури. 

    «Ми планували присвятити акцію до Міжнародного дня дитячої книги, але несподіваний ажіотаж змінив наші плани. Нам телефонували, випитували деталі, спеціально привозили книги з інших міст. В результаті ми назбирали більше трьох коробок дитячої літератури, яку передали в сиротинець «Добре серце» (с.Новий Милятин). Діти були вражені», – розповів Олег Бакулін, координатор проекту.
    До акції активно долучились книжковий клуб «Жовті окуляри», компанії «Lohika» та рекламна агенція COI marketing & software. Організатори впевнені, такі заходи не лише наповнять дитячі бібліотеки, а й піднімуть зацікавленість до навчання та саморозвитку. Адже часто не лише наставник, а й сама книга може зацікавити дитину відкрити для себе нові світи.
   Хоча акція «Подаруй книгу дитині в інтернат» і завершилась, громадське об’єднання «Свербивус» нагадує, що лише у Львівській області залишилось ще 14 дитячий будинків. І активно закликає наповнити дитячі бібліотеки якісною літературою. 

вівторок, 19 квітня 2016 р.

Коли серця б’ються в унісон, а в очах виблискують вогники, які об’єднують однодумців, тоді немає жодних перешкод для втілення найшаленіших задумів. Волею випадку співпали дві важливі події – 20 років нашій Станиці Красне і 160 річниця від дня народження Івана Франка.

   От ми й вирішили продовжити наші святкування «Стежками Франка». Маршрут обрали нелегкий: Красне – Львів - Дрогобич - Урич - фортеця Тустань – Борислав – Нагуєвичі – Меденичі – Львів – Красне. Завдяки чудовій погоді ми змогли побачити все заплановане. В Уричі нам розповіли, що фортеця «Тустань» була унікальна своєю конструкцією, адже усі споруди кріпились безпосередньо на скелях і були виключно дерев’яними. Шкода, що під впливом часу від фортеці залишились лише спогади. Та гірські мальовничі пейзажі не дали нам сумувати. Мандрівка до храму святої Анни у Бориславі запам’яталась найбільшою кількістю мощей святих, які там зберігаються. Пані Ольга, яка перебувала у храмі, розповіла все, що знала про них. 
  В Нагуєвичах ми побували в садибі Івана Яковича Франка та мандрували «Стежкою Франка», відпочивали на «Галявині казок», які облаштували неподалік в лісі на честь 150-тої річниці від дня народження Каменяра. Також мали автобусну мандрівку вулицями Дрогобича та Борислава, під час якої розглядали цікаві місця цих міст. Ну, і дорогою додому, ми не змогли оминути Меденичі, де знаходиться приватний зоопарк «Лімпопо».
   Найприємнішим і найцікавішим етапом мандрівки була ночівля у пластовій домівці в Бориславі, куди нас люб’язно запросив пластун-сеньйор, голова СПС Станиці Борислав, Ігор Пиріг. З юнацьким запалом та щирою любов’ю до справи, якій присвятив уже 26 років, друг Ігор розповів нам про життя Пластової родини їхнього міста. Нам випала нагода познайомитися з його вихованцями, які поділились часточками свого тепла, розповіли про себе та свої захоплення. З нетерпінням чекаємо на швидку зустріч з ними під час окружного СВ.
   Сподіваємось, що велика кількість отриманих позитивних емоцій допоможе юним пластунам у майбутніх мандрівках.
Наталія САПРІЯНЧУК,
старшопластунка, 
референт УСП та УПС
Станиці Красне Пласту - НСОУ
В День довкілля, у місті Дружківка Донецької області на шкільному подвір’ї навчально-виховного закладу №14, з’явилась алея пам’яті Олекси Тихого – людини, яка віддала своє життя за те, щоб ми усі разом жили у вільній і незалежній державі. Журналіст Буського порталу, який працює в зоні АТО, побував на святі і розповість про те, як воно відбувалось.

    Олекса Тихого називають справжнім донецьким українцем, який був правозахисником, засновником Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінських Узгоджень (Українська Гельськінська Група), вчителем у школах Донецької області. Він понад усе любив свою Донеччину. Її степи, байраки, лісосмуги, терикони. Любив і її людей, невтомних трударів землі, заводів, фабрик, шахт.
   Мабуть, через свою простоту душевну, через природний український патріотизм Олексій Тихий зачепив, навмисне, не хотячи, найболючішу жилу. Ця жила — національне питання, і зачепив він свідомо розуміючи, що йому загрожує. Адже на цифрах показано було результати «мудрої» національної політики партії у сфері культури. Так, зокрема, Тихий виявив, що з 1200 шкіл Донеччини тільки сотня була з українською мовою викладання. Це був фактично геноцид: цілеспрямована політика радянської держави на винищення української культури, українського народу. О.Тихому було пред’явлено не одне звинувачення. Коли організувалася Гельсінкська група, то його заарештували за звинуваченням у «зведенні наклепницьких вигадок, що паплюжать радянський державний та суспільний лад». Довгі роки перебування в ув’язненні, голодівки-протести виснажили здоров’я Олекси Тихого і він помер.
   Однак пам’ять про людину повік не згаса, вона лиш зростає в невпинності літ. За доброї ініціативи працівників місцевого відділу освіти, колективу працівників школи та їх вихованців вдалось отримати для алеї саджанці із садиби, де народився визначний український діяч, в хуторі Іжевка, що біля Дружківки. Там донині ростуть дерева і приносять свої плоди, посаджені його руками. За словами сина Олекси Тихого Володимира, батько груші сам привіз і посадив у своєму саді, а ще роздав сусідам і знайомим.
    Алею імені Олекси Тихого неспроста вирішили створити на шкільному подвір’ї Олексієво-Дружківської школи №14, адже тут він навчався та працював учителем.
   Визначна подія зібрала чимало гостей з різних регіонів України, окрім представників тутешньої влади, у закладанні алеї взяли участь і патріотична громадськість Донбасу та журналісти із Західної України. Разом з школярами журналісти в рамках проекту Донецького прес-клубу «Схід і Захід разом» висадили 5 дерев, які символізують 5 регіонів (Франківська, Тернопільська, Львівська, Чернівецька та Закарпатська області). Відтепер на Донбасі буде рости груша посаджена руками мешканця Бущини з Львівщини. Побажавши гарного росту та хорошого врожаю, усі дружньо зробили світлини на згадку.
    Варто відзначити, що наступного року, 27 січня, виповнюється 90 років з дня народження Олекси Тихого. Ця подія буде відмічатися не тільки на маленькій батьківщині українця, а й по всій Україні.
Роман МАТВІЮК, фото автора 

понеділок, 18 квітня 2016 р.

16 квітня виповнилося 90 років з дня народження славного сина українського народу, Героя України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Бориса Григоровича Возницького.

    Його ім’я тісно пов’язано з Бущиною, адже саме він відновив після руйнації пам'ятку архітектури та історії XIII–XVIII століть Олеський замок, наповнив його безцінними унікальними експонатами, які вдалося зберегти від повального знищення в комуністичні часи. До останніх днів свого життя, яке обірвалося трагічно майже чотири року тому, Почесний громадянин Буського району, академік Борис Возницький був «ангелом-хоронителем» українських музеїв та замків. За його ініціативи стародавні замки Галичини - Олеський, Золочівський, Підгорецький та Свірзький були об'єднані у «Золоту підкову», а сучасникам Возницький відкрив ім'я українського Мікеланджело — скульптора Івана Пінзеля. 
  Отож, напередодні ювілею мистецтвознавця, яке відзначаємо 16 квітня, найбільш активні громадяни Бущини, серед яких: голова РДА Петро Мороз, його перший заступник Олег Ільків, голова районної ради Богдан Глова, директор Олеського замку Роман Соломка, селищний голова Анатолій Триндюк, директор Олеського професійного ліцею Мирослава Сосновська, керівник відділу культури та туризму РДА Людмила Ціхоцька взяли участь у об’єднавчому флешмобі Золотої підкови Львівщини.
  На тлі середньовічного замку учні Олеської загальноосвітньої школи відобразили цифру 90 – ювілейну дату з дня народження Бориса Григоровича. До них долучилися учні місцевого професійного ліцею, працівники культури, активісти громадської організації «Просвіта». А далі відбулася толока по облагородженню частини території музею-заповідника «Олеський замок». На згадку її учасники зробили спільне фото, тримаючи в руках 30-метровий, вишитий майстринями 26 самоврядних територій району, рушник, який став оберегом рідної Бущини. 
 Буська РДА
 Як той Орфей, герой рапсодний,
Він з неба віщий посланець
Як меч, перо своє натхненне!...
Хай сяє нам благословенно
Ім’я славетного Франка.
М.Вороний 

   14 квітня в Буській школі №2 відбулася літературно-музична композиція «Іван Франко - розум і серце нашого народу», приурочена до 160-ї річниці з дня народження письменника.  Адже  від смерті Тараса Григоровича Шевченка ніхто з українців не здобув собі більшого імені на всіх просторах України й ширшого розголосу між чужими, як Іван Франко.  Він був тим, хто серед найдикіших хащів пробивав шляхи для інших, був тим Каменярем, який довгі літа лупав скалу безідейності, байдужості, тим ковалем, що клепав серця й сумління свого громадянства, був тим ідейним провідником, котрий вів народ в обітовану країну народного щастя і впав на тім шляху.
 Учні, під керівництвом вчителів української мови Гулай З.М. та Ковальчук Д.П., підготували   пісні та вірші, автором яких був великий Каменяр.  Зі сцени лунали чудові слова Франка, вірші, інсценізації казок та оповідань. Завершилось свято  піснею  «Не пора, не пора…», яка стала національним гімном.
14 квітня 2016 року в Буському районному Народному домі відбулась духовно-просвітницький захід «Етика поведінки в родині» за участю Народного вокального гурту «Куди йдеш?» Буського РНД.

«Родина – це колектив в якому зароджуються усі основні правила поведінки: любов і повага один до одного, шанобливе ставлення до старших, правильне  виховання дітей…» - такими словами розпочала  цей запланований захід директор Буського РНД Г.Грушицька.
    Отець Ярослав Лозовий продовжив цю тему з духовної точки зору. Його зерна проповіді, як духовного пастера, розсівались в серцях присутніх з великою щирістю і розумінням того, що ми будівничі своєї долі. Слова переплітались з духовними піснями, які дарував Народний вокальний гурт «Куди йдеш?». Важливою темою зустрічі була підготовка душі до великого свята, яке наближається – Великодня. Керівник відділу культури та туризму Ціхоцька Л.І. розповіла про сімейні  традиції та  подякувала організаторам за такий змістовний і важливий захід.     
                                             Ганна ГРУШИЦЬКА, 
директор Буського РНД
В межах проекту, започаткованого Львівською обласною бібліотекою для дітей та Видавництвом Старого Лева, за підтримки департаменту з питань культури, національностей та релігій ЛОДА, на Львівщині тривають зустрічі з творчими людьми, літераторами та письменниками. 
   
  13 квітня на Бущину з презентацією книги «Шептицький від А до Я» завітали відома письменниця, одна з авторів видання Оксана Думанська та провідний бібліотекар Львівської ОДБ.
   Віра, надія та любов – ось основні християнські чесноти, які сповідував цей Великий українець. Все його сподвижницьке життя спрямовували любов до людей, до свого народу, і особливо до дітей та молоді, адже в освічених молодих людях Андрей Шептицький вбачав достойне майбутнє держави. Велика подяка від усіх бущан за таке прекрасне видання!

Леся ВОВК, зав. методично–бібліографічного 
відділу Буської ЦРБ

неділя, 17 квітня 2016 р.

Вже майже два роки Красногорівка, поблизу Мар’їнки, що на Донбасі, називають «сірою зоною». Саме місто перебуває під контролем Збройних сил України, однак його російські бойовики й досі не припиняють обстрілювати з важкої зброї. Сьогодні прифронтова Красногорівка залишається пусткою, на вулицях ніде не видно людей, повсюди сліди від куль та мінометів. Як живуть місцеві мешканці, який їхній побут і чи  усвідомлюють події, які далі відбуваються на Донбасі, – про це у нашому репортажі з Донбасу.

  Все частіше місцеве населення скаржиться, що журналісти мало уваги приділяють висвітленню постраждалим містам через якийсь час після звільнення. Адже може трапитися, що за місяць на цій території ніяких змін та поліпшення не відбувається, однак немає кому висвітлити цю ситуацію. Натомість ми вирішили цей міф розвіяти, поїхавши у зону АТО.

Життя під обстрілом
 
  Заїжджаючи у місто одразу помічаємо зруйновану вщерть вибухом бензозаправку, а біля неї величезну вирву від САУшки. У самому приміщенні – спалені дотла банкомати і навіть купюри. На території усюди розкидані дрібні уламки від снарядів. Багатоповерхівки у місті із «фанерними» вікнами, з простреленими балконами та пошкодженими дахами. Тут через постійні обстріли, які майже не припиняються, більша половина населення покинуло свої домівки.
   Щоб поспілкуватися з кимось із мешканців багатоповерхівок, вирушаємо найбільш зруйнований житловий район «Сонячний». Сам мікрорайон нагадує Чорнобильську зону: усюди – тиша, навіть птиці не літають. З 90-квартирного будинку на сьогодні тут залишилось проживати 10 людей, переважно – лише пенсіонери. Вони попри інтенсивні обстріли, які бойовики здійснюють щодня, живуть у суцільному пеклі, але покидати свої домівки не збираються, бо не мають куди їхати від війни. 
   Побачивши журналістів до нас виходять чотири пенсіонерки. Жінки скаржаться, що живуть без газу, без води і без світла: у Красногорівку подають електроенергію з перебоями, лише на кілька годин, але й то зі слабкою напругою. Тутешні мешканці їжу готують у саморобні печі, яка стоїть у дворах кожної багатоповерхівки. Підходить до нас чоловік і каже: «Варим по очереди. А что делать?». Він єдиний чоловік на весь будинок, який залишився, решта – виїхали. 
   «Ну, а куда ехать? И с чем? Да и доедем ли? Вся жизнь  прошла. И тут такое…», – каже одна із стареньких. Ще одна пенсіонерка на українській каже, що вже перестала боятись обстрілів і навіть ворожих снайперів та додає: «Що Богом мені призначено, те й буде, ніде від цього не втечу».
  На околицях міста вкрай небезпечно: нас попереджають краще там не з’являтись, бо російські найманці можуть почати стріляти у незнайомців. Раз по раз чути звуки вибухів, вони нагадують, що війна зовсім поруч.

Турбота варта похвали
  У приміщенні колишнього Красногорівського будинку культури, релігійна община облаштувала молитовний дім. Для проведення заходів зробили зал, їдальню і маленьку котельню, яка забезпечує приміщення теплом. Сюди провели воду, яку люди приходять набирати з різних околиць міста. Почувши запах смаженого, йдемо подивитись у їдальню. На кухні місцеві жіночки готують щодня безкоштовні обіди на 100 осіб. Мешканці Красногорівки і українські військові кажуть, що вдячні Богу, що про них піклуються: їх завжди обігріють, нагодують і допоможуть добрим словом.
   Сутеніло. Нам повідомили, що пора виїжджати з міста, бо найближчим часом може розпочатись інтенсивний обстріл. Одразу після того, як виїхали з міста нас проінформували, що Красногорівку і Мар’їнку російські бойовики знову обстріляли із зброї, забороненої Мінськими угодами. Вкотре порушення з боку бойовиків режиму тиші є підставою для зриву Мінських домовленостей. Терористи зумисне ведуть провокативні обстріли, щоб викликати вогонь у відповідь з боку ЗСУ і дати підстави звинуватити Україну у зриві перемир’я.
Роман МАТВІЮК, фото автора

МИ У FACEBOOK

АРХІВ

© 2019. На платформі Blogger.

ПОПУЛЯРНІ ПУБЛІКАЦІЇ