понеділок, 23 грудня 2019 р.


Богдан Глова – осо­би­с­тість на Бущині ві­до­ма. Впро­довж ба­га­тьох ро­ків він працював на ке­рі­вних по­са­дах. У листопаді 2015 ро­ку став очі­ль­ни­ком Буської районної ради. Робота в органі місцевого самоврядування ніколи не була спокійно, розміреною, передбачуваною. Що не день, то важливі справи. У цій круговерті трудових буднів інколи голові райради ніколи і в гору глянути, все старається, що в його силах, зробити для громади. В рамках нашого проекту #відверте_інтерв’ю, ми поспілкувались із головою Буської районної ради Богданом ГЛОВОЮ про те, чому юнаком вирішив поступити у педагогічний інститут, про політичний бруд опонентів, хабарі та любов до тварин. 

– Богдане Володимировичу, розкажіть нашим читачам про своє дитинство. У яких умовах зростав голова районної ради? Яку професію мріяли освоїти?
– Зростав у простих умовах. Брав участь у різних гуртках, зокрема у школі - ходив на шаховий. Мій сусід Олег Йосипович Куючко навчив мене фотосправи, то з сьомого класу займався фотографією. Це не те що тепер на мобільний можна клацнути. Мені батьки придбали відповідне обладнання, купляв фотопапір, реактиви. Фотографував друзів, селище, школу. Їздив у Буськ на стрілецький гурток, стріляли з дрібнокаліберок. Правда потім нашого тренера кудись перевели і гурток закрили. Ходив на плавання.
Батьки були простими робітниками без вищої освіти, працювали спочатку на залізниці, потім на Красненському цукровому заводі. Жили ми скромно, багато років будували будинок, але я все ж мріяв здобути вищу освіту. Любив гуманітарні науки, зокрема історію, тому вже у випускному класі вирішив вступати на історичний факультет. Вибрав Тернопільський педагогічний інститут ім. Володимира Гнатюка, але закінчував вже університет.
 – Будучи студентом, чи платили гроші за здачу екзаменів та іспитів?
 – Я поступив у 1992 році повністю безкоштовно. Тоді на зорі незалежності все мінялось. Поверталось вивчення правдивої історії, а не лише піддиктовку компартії. У нас на вступних екзаменах з історії України були присутні відомі діячі – дисиденти. Може тому я без грошей поступив? Але протягом всього навчання за жоден екзамен не дав жодного хабара. Хоча ті хто не хотіли вчитись шукали якість виходи, але хто вчився, той міг все здати чесно. Хоча вчитись тоді було не просто. Інтернету і комп’ютерів не було. За книжками потрібно було вистоювати в чергах у бібліотеках і то ще попасти, щоб потрібна книжка була вільною. До слова, на перших курсах студенти з обласного центру, які вчились у спецзакладах з гуманітарним ухилом, мали кращу базу. Тому перші два курси мені було не просто. Половину екзаменів здавав на п’ятірки, половину на четвірки. Але, з часом ми, які з провінції, вловили темп і обганяли міських. З третього по п’ятий курс усі екзамени, які були я здав на відмінно і отримав найвищу стипендію.
– Після навчання Ви пішли працювати у школу, а згодом - у політику. Як простий вчитель потрапив у політику?
 Справді, після закінчення університету я пішов працювати вчителем історії, основ Конституції і права у Красненську школу №1. Свою роботу я любив і про участь у політиці взагалі не думав. Але стався випадок. У 1999 році я повіз учнів у місто тоді ще Дніпропетровськ. І там дитина падає в Дніпро і сильно калічить ногу об каміння. Рани дуже глибокі, шкіра просто повисла з ноги. І тоді на порятунок прийшов голова Дніпропетровської обласної організації Українського Народного Руху Іван Шулик, який ще з дев’яностих виборював Незалежність України в місті Дніпропетровськ. Тоді учнів ми відправили до дому з вчителем фізкультури Любомиром Казимировичем Ходякевичом, а я залишився жити у голови партійної організації більше тижня, поки дитина була в лікарні. Тоді саме Іван Шулик домовився з кваліфікованими медиками, допоміг з лікарствами, а його дружина Зоя від моєї учениці не відходила. Тоді я пережив великий стрес і коли уже їхав, то запитав, чим можу віддячити. Тоді пан Іван сказав, що якщо зможу підтримати Український Народний Рух, то буде вдячний, і зателефонував до голови Львівської обласної організації Народного депутата України Олекси Гудими. Коли я приїхав додому, Олекса Гудима мене дуже добре прийняв і запропонував створити районну організацію. Я погодився і за місяць часу нас було вже 70 чоловік переважно молодих людей. Тоді Гудима одразу взяв мене помічником – консультантом депутата Верховної Ради України на громадських засадах. Буська організація стала найактивнішою, мене обрали спочатку в обласний провід, а пізніше заступником голови обласної організації. Так і все почалось. Коли партія увійшла в блок «Наша Україна» у 2002 році я очолив фракцію в Буській районній раді в кількості 21 депутат. Тоді і Ігор Паливода, і Мирослав Курилко, які боролись за посаду голови районної ради, пропонували мені посаду заступника, але я не погодився і ми нікого з них не підтримали. Боролись проти Кучмівської системи, СДП(о) Медведчука а потім і Януковича. Правда тепер я вирішив з політики піти. Розчарований тим всім.
– Як рідного брата залучили до роботи в політиці?
  Та як. У 2002 році, коли політична партія ввійшла у блок «Віктора Ющенка Наша Україна» разом з НРУ та КУН, виборчий штаб якого я в районі очолив, ми почали висувати кандидатів на мажоритарні округи до районної ради. Мене висунули по Красному, а брата по селах Куткір, Острів та Безбруди. Тоді, до слова, вибори відбувались лише по мажоритарних округах і ми обидва з братом перемогли. Ярослав став наймолодшим депутатом районної ради, а у 2006 році був обраний депутатом обласної ради вже по партійному списку. Але після цього дуже розчарувався, оскільки в обласній раді побачив деякі речі, які суперечили його принципам і заявив, що більше не балотуватиметься. Слова дотримав.
– Членом скількох партій Ви були?
 Однієї, правда вона проходила трансформації. Через рік у 2000 році Український Народний Рух перейменований в Українську Народну Партію. Там були такі люди, як Ігор Юхновський, Іван Драч, Павло Мовчан, Степан Хмара. Тоді ми брали участь в акціях «Україна без Кучми». У 2002 році партія увійшла в блок «Наша Україна», але після 2005 році спритники утворили партію «Наша Україна». Тоді мені пропонували вступити в цю партію і претендувати від неї на голову районної ради. Я відмовився і залишився де був, а на керівника районної вже партійної організації «Наша Україна» порадив Володимира Замроза, який згодом і очолив районну раду. В 2013 році розпочався процес об’єднання двох частин РУХу, який остаточно об’єднався у 2014 році. Тоді ми розпустили районну організацію УНП і опинились в об’єднаному  Народному Русі України. Тому партії я не міняв, хоча пропозицій було багато.
  До слова, коли у 2004 році я очолив районний виборчий штаб Віктора Ющенка, а тоді ми ще сподівались на великі зміни в країні на краще, були ідеалістами, тому залучив до політики багато нових людей, які очолювали агітгрупи, допомагали в організації «Помаранчевої революції». Це зокрема Роман Фурда, Сергій Бондаренко, Богдан Онишкевич, Петро Жукровський та багато інших. Відправляв я людей і на Схід України як спостерігачів в дільничних комісіях. А в Окружну комісію зокрема делегував Володимира Замроза та Ростислава Сліпця. Останній очолював відділ внутрішньої політики в РДА, але в знак протесту проти системи звільнився і я вирішив його задіяти. Тобто можна сказати я певним чином ввів тих людей у районну політику, які з часом знайшли себе в цьому.
– Ні для кого не секрет, що перебуваючи у політиці, можна собі нажити недругів. Чи пам'ятаєте моменти, коли на вас лився бруд? Як намагались із ним боротись?
  Ще коли очолював виборчий штаб Ющенка, то тоді аж занадто вів активну боротьбу. Коли після наради у Львові виїхав з міста сам за кермом, мені дорогу перегородив автомобіль ГАЗ 66. Вискочили люди спортивної тілобудови, витягнули мене з машини і розбили мені голову. Погрожували матами, що я договорюся. Правда я ще встиг по телефону набрати голову обласного штабу Петра Олійника і він вислав мені на допомогу свою охорону на чолі з таким собі паном Керваличем, які за збігом обставин перебували не далеко. Але бандити на цій вантажівці поїхали полями і догнати їх легковими авто не змогли. Номера на машині були не справжні. Тоді я два тижні пролежав у Львівській лікарні. 
  У 2004 році перед президентськими виборами відбувались вибори у місті Мукачеве. Це була своєрідна репетиція хто кого і партії блоку почали скеровувати туди на захист результатів виборів молодих депутатів. Я послав туди рідного брата, але навіть не думав, що там будуть такі побоїща з залученням криміналітету. Після закриття дільниць на них почались справжні напади. Коли мій брат сфотографував на дільниці одну з бійок, то за ним побіг цілий натовп спортивних молодиків, обличчя яких були загримовані. То Ярослав змушений був скакати з другого поверху. Тоді це був перший дзвіночок.
  А листівки з брудом звісно були. Коли ми відновили в Красному Народний дім і моя сім’я вклала туди чимало власних ресурсів, селищна рада, яка тоді приймала на роботу працівників культури, взяла на роботу в Народний дім мою маму та брата. Патріотичні концерти, вистави та інші заходи були майже кожного тижня. Але написали листівки, що я через свої впливи влаштував їх на роботу в Народний дім і через це зробив великий злочин, хоча голосували по цьому питанні одноголосно депутати селищної ради. Тоді мій брат звільнився з роботи і поїхав на заробітки в Польщу, і  мама звільнилась залишившись на пенсії. Якщо тепер ті хто це писав стали щасливими то я радий.
  Писали що я своїх дітей службовим автотранспортом підвожу до школи, забувши, що в мене немає дітей. Очевидно потрібно до того спокійно ставитись. До речі, я на сесії обласної ради їжджу маршрутками за свої кошти і протягом всього року не підписав собі жодного оплачуваного відрядження. То так, до слова.
– Зі своєю дружиною Марією познайомились під час перебування у політиці? Як вона сприймала Вашу політичну кар'єру? Чи давала якісь поради?
  Познайомились ми з нею у 2000 році на весіллі друга. Одружились у 2004 році, коли я вже очолював виборчий штаб. Важко було їй з цим змиритись, хоча допомагала. А у 2006 та 2010 роках уже формувала склад дільничних комісій, працювала з людьми, робила заміни, перевіряла документи. Я вже туди не втручався. Але тепер я вже їй обіцяв  не балотуватись. Тому не йду ні на голову ОТГ, не планую і в депутати. Нехай інші ще попробують що це таке.
– Ви були керуючим справами (керівником апарату) районної ради, а у 2015 році Вас депутати обрали головою. Чому вирішили піти на цю посаду?
 Я депутат чотирьох скликань. З 2006 року обраний заступником голови районної ради, пізніше переведений на посаду керуючого справами. В різний час виконував роботу практично усіх відділів районної ради включно з юридичним. Тому досвід значний, але з самого початку головою іти не думав, проте були люди, які настійливо наполягали. Тиждень вагався, а потім подумав, як буде так буде. Чесно кажучи я не думав, що депутати проголосують, але в таємному режимі проголосували. Це дуже не проста посада. Зі всього, що я собі нажив на цій посаді, це цукровий діабет. Якби вернути час назад, я б навряд чи погодився.
– Як Ви оцінюєте нинішній депутатський корпус? 
 Депутати дуже різні. Кожен має свій характер, свої принципи, але працювати можна. Інтелектуальний рівень досить високий. Я думаю по рівні компетентності чимало чинних депутатів Верховної Ради України програють районним.
– На Вашу думку, чи варто районним депутатам виплачувати на законодавчому рівні заробітну плату? І яка б це була символічна сума?
 Звісно депутати районної ради, як і сільських, селищних, міських та обласних рад працюють виключно на громадських засадах. Тобто жодної оплати за свою депутатську діяльність не отримують. Жодних пільг не мають. Тобто, окрім своєї основної роботи потрібно виділяти час на депутатську діяльність. Багато хто навіть не вірив. Заробітну плату отримують лише депутати Верховної Ради України. Через це чимало депутатів місцевих рад, які вже були відмовились балотуватись. Але завжди знаходяться ті, що хочуть попробувати. Хоча до сільських рад були випадки, що на окрузі ніхто не хотів зареєструватись кандидатом, то людей впрошували. У Європі є ті країни у яких платять за день засідань, зокрема Польща, є на громадських засадах. Єдине, що в Україні на час засідань депутати місцевих рад звільняються від виконання обов’язків по основному місці роботи зі збереженням заробітної плати за цим місцем роботи в цей день. Тому підприємці не дуже хочуть брати депутатів на роботу. У нас були випадки, що депутати складали депутатські повноваження через роботу, бо роботодавець поставив таку вимогу – ніяких депутатів на роботі. А відвідуваність та активність залежить виключно від людини. У Верховній Раді України яка зарплата депутатів і є прогульники. А в районній раді не завалено жодного важливого рішення. Тобто попри відсутність оплати за депутатство, більшість все ж відповідальна. Наступного року обиратимуть депутатів до ОТГ то сподіваюсь, що виборці виберуть відповідальних людей.
– За весь час роботи, чи хтось пропонував Вам хабарі чи винагороду?
– Прямо не пропонували. За все своє життя я не взяв жодної гривні хабара ні від кого і нічого не вкрав. Ми з дружиною не взяли навіть жодного метра землі. Живу виключно на зарплату, тому хати не збудував (проживаю з батьками), дорогої машини не купив. Жодного бізнесу ні я ні моя родина не маємо, ніяких фірм нікуди не протягував. Наш район невеликий і думаю всі про всіх знають.
 До слова, коли ще працював вчителем, то готував учнів до вступу в університет, але навіть не думав, що то можна за репетиторство щось брати. Я знав, що раз я вчитель і не зміг навчити на уроці, то для тих,  хто хотів, я залишався після уроків без жодної винагороди. І коли дідо одного з моїх учнів, який поступив, приніс мені сметану з сиром, я виставив його за двері і ще й присоромив. Навіть сметани не взяв.
 А був момент, що прийшов до мене в кабінет якийсь невідомий чоловік і пропонує мені, щоб я допоміг його фірмі, аби вона виграла роботи на об’єктах галузей і натякає на якийсь відсоток. Я йому порадив брати участь в тендерах по системі прозоро і на цей відсоток, який він думає комусь давати, зменшити ціну і є більші шанси виграти. Хоча районна рада не є розпорядником коштів по галузях, а лише приймає рішення про виділення коштів. Тому я тендерних документацій не підписую, актів виконаних робіт також. Це роблять органи виконавчої влади (РДА та її відділи і управління, які управляють тією чи іншою галуззю).
– Для багатьох відомо, що у Вас проблеми із здоров'ям, особливо це помітно, коли Ви кульгаєте. Розкажіть, чому так сталось?
 Я з дитинства маю проблеми з суглобами. Коксартроз третього ступеня. Першу операцію мені робили ще в дев’ятому класі професор Рябчук з нашим травматологом Сосновським (вже покійні). Правда хвороба не зупинилась. Після третього курсу університету я змушений був лягти в медінститут у Вінниці. Мені наростили кістку на шість сантиметрів. Тобто розламали ногу і нарощували міліметр в добу, так званий регенерат. Я тоді не знав, що це практично лотерея, бо в багатьох цей регенерат ламався у  мене таки зрісся. Правда коли шпицями розтягували в місці перелому ногу, то ті шпиці прорізали і шкіру і м’язи. І так декілька місяців. Обезболюючі вже не брали.  Я думав, що університет вже не закінчу і нічого з мене не буде. Тоді зарплату давали товарами, грошей практично не було і жоден чиновник, жоден депутат мені не допоміг. 
 Пам’ятаю, як мама зібрала всі гроші, які були в хаті, залишивши лише на хліб і дорогу, та поїхала до Вінниці, бо потрібні були лікарства. Я тоді пропонував, щоб вже зі мною не мучились. Плюнути на це все і нехай буде як є.  Але потім почав займатись фізичними вправами, повернувся в університет і закінчив на відмінно. Коли на п’ятому курсі запросили батьків і моє прізвище зачитали в числі кращих студентів університету, то мама була здивована. Знала що вчуся, але не думала що такі результати. Всього чого я добився, добився сам. Жодних впливових родичів не мав. Фактично я самостійно зміг вийти з біди і повної зневіри в себе і ще й став головою районної ради. Мабуть на все Воля Божа.
– Які улюблені страви? Що на сніданок їсте?
  Люблю вареники з картоплею і сиром. Люблю картопляні пальчики так звані «палюшки» зі шкварками та солоним сиром. Моя бабця їх мені робила. Моя Марія їх ненавидить, але робить як попрошу.
– Назвіть останню книгу, яку прочитали? Чим вона Вас зацікавила?
  Колись читав чимало книг, особливо історичних. Захоплювався історією Єгипетських пірамід, цікавився зображеннями, які робили люди до часів нашої ери і які детально нагадують сучасні предмети. Читав про запорозьких козаків. Цікаві повісті з цього приводу Андрія Чайковського «На уходах», «За сестрою». Колись любив наукову фантастику авторів Станіслава Лема, Олександра Біляєва «Аріель», «Голова професора Доуля», «Людина Амфібія». Я був частий відвідувач Красненської селищної бібліотеки. Окрім цього запам’яталась чомусь книга «Білий Бім чорне вухо» та «Бек». Нажаль зараз мало часу на книги. Читаю переважно документи, закони, газети, новини в Internet.
– Яка нині заробітна плата голови Буської районної ради?
– До 25 червня посадовий оклад був 11 тисяч, після чого підняли до 14. У мене вислуга служби більше 13 років, 6 ранг, тому є відповідні доплати, а також оплата відповідно до постанови КМУ № 268. Тому в середньому біля 20 тис. Хоча є по різному. Правда до грошей я навчився ставитись по філософське. Є то є, нема то нема. В жовтні закінчиться моя каденція, то можливо повернуся в школу і буду згідний на вчительську зарплату.
– Чи любите Ви тварин і яких ?
 У нас на подвір’ї семеро котів: два моїх, два братових і троє маминих. Але вони хитрі як деякі депутати. Спочатку поїдять в одної сім’ї, а далі ідуть до іншої з такими очима, ніби ніде до того не їли, а потім ледве ходять. Звісно улюблений в мене кіт Тішка, який може спати з нами на ліжку і обов’язково голова на подушці. Раз я відкрив очі, а він навпроти спить і як не зацідить мене лапою по фізіономії, бо не сподобалось чого я прокинувся, то я ледве з ліжка не впав. А Марія це все бачила і каже, - йому до лампочки хто ти такий. Кажуть біологи, що коти вважають, що це не вони з нами живуть, а ми з ними.. А пса Діна мої батьки взяли у волонтерів, бо був бездомний.
– Якими будуть Ваші особисті побажання мешканцям краю напередодні Нового року?
 Бажаю в першу чергу вірити в себе, не зневірюватись. Мати в житті якусь мету і скласти план, як до цієї мети прийти, і Ви обов’язково цього досягнете. Звісно бажаю в першу чергу здоров’я, добра, позитивних емоцій, Божої ласки, сімейного затишку, душевного спокою і мирного неба над головою.
Спілкувався Роман МАТВІЮК

0 коментарі:

Дописати коментар

МИ У FACEBOOK

АРХІВ

© 2019. На платформі Blogger.

ПОПУЛЯРНІ ПУБЛІКАЦІЇ