Відкритий лист до громади УГКЦ м.Буськ

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ!

     13 липня 2018 року виповнюється 20 років від тоді, коли громада УГКЦ церкви Св. Миколая м.Буськ отримала ключі від храму Св. Миколая, а згодом стала повноправним власником цього храму. У зв’язку з цим хочу поділитися спомином про ці дні, оскільки я безпосередньо був причетний до цих подій.

     В 1989 році після довгих десятиліть поневірянь і утисків нарешті було легалізовано в Україні Українську Греко - Католицьку Церкву. В тодішній Українській РСР була легалізована єдина Православна Церква в підпорядкуванні Москви. Відповідно всі церкви і інше церковне майно було в користуванні громад Руської Православної Церкви, не залежно від того, хто був їхнім фундатором і первісним власником. Так було і в нашому славному Буську. В 1989 році в місті була єдина церква Св. Миколая, якою користувалася громада РПЦ і в якій проводились богослужіння. Окрім того в Буську були ще 3 храми, які перебували у власності держави, але богослужіння в них не проводились через заборону з боку влади. Це церкви Св. Онуфрія і Св. Параскеви, а також костел Св. Станіслава, який був переобладнаний під фільмосховище. Також збереглося приміщення синагоги, яке використовувалось як склад споживчої кооперації. Всі ці храми в Буську були зведені до 1939 року, тобто до приходу на наші терени радянської влади і жодного відношення до московської церкви не мали.

      В 1990 році відновилася в Буську громада УГКЦ, але щоб надати їй статус юридичної особи, тобто офіційно зареєструвати, потрібно було зазначити місце здійснення діяльності, тобто храм, яким буде користуватися громада. Єдина в місті діюча церква Св. Миколая перебувала в користуванні православної громади, спочатку РПЦ, згодом УАПЦ і пізніше УПЦ КП. Громада УГКЦ зазначила при реєстрації місце своєї діяльності церкву Св. Параскеви, додавши акт обстеження храму з висновком про придатність його для користування. Але невдовзі було змінено назву громади на «громада УГКЦ церкви Св. Миколая м.Буськ» і відповідно вона стала претендувати на церкву Св. Миколая, представивши новий акт обстеження, де зазначалося, що церква Св. Параскеви не придатна для масових заходів, в т.ч. богослужінь, через аварійний стан.

     Повільно проходили напружені дні як для громади, так і для влади міста і району. Постійні міжконфесійні суперечки, прокльони, звуки церковних дзвонів, блокади, не коректна поведінка з боку окремих осіб і тому подібне тримали місто в напрузі. Згоди про почергове богослужіння громадами УПЦ КП і УГКЦ з боку православної громади так і не було досягнуто.

  Завдяки наполегливості з боку районної влади по врегулюванню міжконфесійного конфлікту в Буську, а також завдяки розумному і виваженому рішенню тодішнього настоятеля храму Св. Миколая о. Петра Салабая в 1994 році було прийнято рішення:

        1-незважаючи на те, що громада УПЦ КП перебуває в переважній більшості по чисельності віруючих, користується в даний час церквою Св. Миколая, як правонаступниця громади РПЦ громада має намір спорудити свій окремий храм і просить про виділення земельної ділянки для здійснення цієї мети. Храм спорудити до дня святкування 900-річчя Буська (1997р.). Після спорудження нового храму церкву Св. Миколая передати для користування громаді УГКЦ. Єдина умова – під час будівництва церкви громада УГКЦ не здійснюватиме жодних перешкод для користування громадою УПЦ КП церквою Св. Миколая. 

    2-з метою задоволення потреб частини віруючих греко-католиків, котрі проживають в південній частині міста виділити земельну ділянку на території поблизу цвинтару під спорудження каплички, яка після отримання в користування громадою УГКЦ церкви Св. Миколая буде використовуватися як ритуальна для здійснення поховань всіма християнськими громадами міста.

     Одного і того ж дня в червні 1994 року було освячено наріжні камені для спорудження двох святинь в Буську. Спорудження каплички взяв на себе Юрій Рудишин і вже в грудні 1994 року в ній розпочали богослужіння. Церква, яку споруджувала православна громада, потребувала набагато більше часу і коштів. Хочу зазначити, що громада не зверталася за фінансовою допомогою до греко-католиків міста. Громада УГКЦ не вірила у реальне втілення рішення громади УПЦ КП про передачу їм церкви Св. Миколая, тому продовжувала пікетувати церкву.

     Райвиконком запропонував громадам укласти тристоронню угоду за участю влади і обидвох громад, в якій юридично закріпити рішення про те, що громада УПЦ КП до 900-річчя Буська звільняє церкву Св. Миколая, а громада УГКЦ не буде в цей час створювати перешкод в користуванні церквою. Громада УПЦ КП і райвиконком таку угоду підписали. Громада УГКЦ підписувати угоду відмовилася. В цей час почалася фінансова криза, через яку виникли певні додаткові проблеми з завершенням будівництва нового храму. Та й відмова від підписання угоди з боку греко-католицької громади сприяла в зміні строків завершення будівництва. Було прийнято рішення, щоб спорудження церкви закінчити до свята Первозданних апостолів Петра і Павла, тобто до 12 липня 1998 року.

       Так і сталося. 12 липня 1998 року було урочисто освячено новий храм в м.Буську, споруджений громадою УПЦ КП. На другий день після освячення, тобто 13 липня голова церковного комітету громади УПЦ КП приніс в райвиконком ключі від церкви Св. Миколая. Цього ж дня ці ключі були передані громаді УГКЦ м.Буськ. Про таке мало хто вірив.

     Від часу набуття Україною Незалежності незмінним парохом і одночас деканом Буського деканату УПЦ КП є о. Петро Салабай. Він проживає у власному будинку в місті, хоч народився в іншому населеному пункті, спорудив власне житло в Буську і для своїх синів.

     Приємно усвідомлювати, що завершується реставрація церкви Св. Параскеви в Буську. Одночас боляче, що створюється ще одна окрема громада, котра має намір запросити на парафію свого окремого пароха. Я недарма зауважив, про незмінного пароха в православній громаді і ті величні роботи, які проведено в церкві під його безпосереднім керівництвом. А що маємо серед віруючих греко-католиків? Замість ритуальної каплички на вул.. Петрушевича є церква Св. Юра зі своєю плебанією і окремим священником. Внутрішні непорозуміння і конфлікти в громаді церкви Св. Миколая спонукують створення ще однієї окремої громади зі своїм священником. А чи під силу буде утримувати громадам 3 церкви, вони і так не переповнені прихожанами? А скільки парохів вже помінялося в громаді? Чому священник, котрий живе майже на подвірї відновленої церкви не став її настоятелем? Чому окремі греко-католики, котрі проживають в кінці вул. Шашкевича йдуть молитися до церкви Св. Юра, обминаючи церкву Св. Миколая? Чому більше 5 років не перенесено церковні дзвони на нову дзвіницю в церкві Св. Миколая? Чому кошти, які жертвували парафіяни на потреби церкви використовують на потреби плебанії? Яке нове будівництво на черзі, не довівши до ладу вже розпочате?

     Як по мені, то тут щось  не те… Невдовзі виповнюється хоч малий, а все ж ювілей – 20 річчя відновлення права власності громади на храм Св. Миколая. Думаю, що громаді варто осмислити прожите за 20, а то і за всі 28 останніх років, зробити належні висновки і дати собі відповідь на так багато «ЧОМУ». Не дрібнитися, а позбутися причин роздору і стати монолітною церквою в місті.

               З повагою, Володимир Білобран, член громади УГКЦ в м. Буську.